ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ У КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ

Психологічна допомога дітям у кризових ситуаціях

// Практичний психолог: школа № 10.2014

Світлана ОЛЕКСЕНКО, психолог Науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка

Події, що відбуваються в нашій країні, певною мірою торкаються всіх її громадян. Учасники бойових дій, вимушені переселенці, волонтери, соціальні працівники, усі, хто заглиблений у переживання, пов'язані з минулими чи теперішніми трагічними подіями, отримали психологічні травми і потребують зцілення. Не менш болісно переживають кризові ситуації діти. Як допомогти їм пережити ці ситуації? Як в умовах навчального закладу забезпечити психологічне відновлення?

Ключові слова: перша психологічна допомога; кризова ситуація; травматичний і посттравматичний стрес

Під впливом екстремальних ситуацій у людини порушується базове почуття безпеки, розвиваються хворобливі стани травматичного та посттравматичного стресу, а також невротичні та психічні розлади.

Практичний психолог працює з дітьми із різним ступенем включеності в травмуючі події. Тому фахівцю слід проводити як профілактичні, так й індивідуально зорієнтовані заходи. Дітям, які переживають гостру фазу стресу, потрібно надати першу психологічну допомогу (це може робити не лише практичний психолог). Із дітьми, які перебувають у стані посттравматичного стресу, необхідно проводити відновлювальну роботу. Для тих, у кого під впливом нестабільної ситуації через емоційну зараженість підвищився рівень тривожності чи проявляються поведінкові проблеми, доцільно створити відчуття безпеки, передбачуваності. Розглянемо ці напрями роботи практичного психолога детальніше.

Надання першої психологічної допомоги

Гостра стадія стресу блокує цілеспрямовану діяльність людини. Дитина не має в своєму життєвому досвіді засобів для подолання цього стану. Вона стає дуже сприйнятливою до мінімальної допомоги. Ефективною в такому разі є будь-яка підтримка дорослих. Зокрема, надати першу психологічну допомогу покликаний практичний психолог. Ідеться про сукупність заходів підтримки і практичної допомоги.

Традиційно виокремлюють такі принципи надання першої психологічної допомоги:

• захищати безпеку, гідність і права людини;
• адаптувати свої дії відповідно до культурних традицій;
• бути обізнаним щодо способів реагування на надзвичайну ситуацію;
• берегти себе.

Не всі діти, які перебувають у кризовому стані,  потребують  першої психологічної допомоги. У деяких із них достатньо ресурсів для самостійного виходу із кризового стану, вони мають адаптивний досвід, що дає їм змогу втримати емоційну рівновагу. Основне для дитини, яка перебуває в такому стані, — наявність поряд урівноважених дорослих (батьків, педагогів тощо).

Усвідомити потребу в психологічній допомозі здатна не кожна дитина. Нав'язування їй такої допомоги може спричинити роздратування й агресію з її боку. Тому фахівці, які перебувають поруч (практичні психологи, соціальні педагоги, учителі), мають бути чутливими до потреб дитини: не наполягати на допомозі, однак бути готовими надати її. Якщо допомога потрібна, важливо, щоб практичний психолог критично оцінив свої можливості, а за необхідності — делегував роботу відповідним фахівцям. Емоційну підтримку може надати кожний, хто є поруч, навіть нефахівець. Однак іноді дитина потребує спеціалізованої медичної, психіатричної та соціальної допомоги. Тож завдання практичного психолога — надати необхідні контакти батькам, направити їх до відповідних фахівців.

Під час надання першої психологічної допомоги важливо, щоб практичний психолог дотримувався етичних принципів, як-от:

• неупередженість;
• конфіденційність;
• повага до рішень клієнта;
• урахування культурних особливостей тощо.

Також фахівець має пам'ятати про такі професійні настанови щодо надання першої психологічної допомоги:

• дивитися — спостерігати за станом дітей, умовами їхньої безпеки тощо;
• слухати — з'ясовувати потреби, переживання, необхідність підтримки тощо;
• спрямовувати — допомагати задовольняти основні потреби, емоційно справлятися із ситуацією, контактувати з необхідними службами підтримки.

Кризова ситуація: вікові особливості реагування

Реакції на кризову ситуацію в дітей різних вікових категорій є різними. Відповідно, різними є ризики в таких ситуаціях, а також потреби виходу з них.

ДІТИ МОЛОДШОГО шкільного віку

Переживаючи кризову ситуацію, діти молодшого шкільного віку можуть відчувати власну провину за події, що відбулися. У них виникають страхи, знижується рівень комунікації або ж вони проявляють надмірну турботу про захист та порятунок людей у кризових умовах. Також діти молодшого шкільного віку можуть проявляти такі реакції на травмуючу кризову ситуацію:

• недовіра до оточення;
• погіршення успішності;
• болісне реагування на критику;
• перезбудження;
• тривожність;
• емоційний ступор;
• уникання місць, людей, предметів, що нагадують про травмуючу подію.

Реакції підлітків на травмуючу ситуацію можуть бути такими:

• емоційна байдужість — захисна реакція;
• негативізм, «спалахи» гніву, агресії;
• уникання спілкування;
• ризиковані вчинки;
• занепокоєність щодо своєї безпеки та можливості повторення травмуючих подій;
• зміни в поведінці, в успішності;
• зниження уваги та концентрації;
• підвищена активність, перезбудження;
• роздратованість;
• прогулювання уроків;
• скарги на самопочуття;
• тривожні думки, бажання помститися;
• постійне обговорення подій та фокусування уваги на окремих деталях того, що трапилося.

Старшокласники також дуже чутливі до травмуючих ситуацій. Переживаючи їх, вони можуть стати жертвами торгівлі людьми, сексуальної експлуатації, їх можуть завербувати до військових формувань тощо.

Ознаки посттравматичного стресу

Іноді в дітей, які пережили стан гострого стресу та отримали першу психологічну допомогу, посттравматичний стрес переходить у хронічну стадію, яка триває більше трьох місяців.

Виокремлюють такі ознаки посттравматичного стресу:

• невмотивована пильність — людина уважно стежить за всім, що відбувається, очікуючи на небезпеку;
• різке реагування на голосні звуки;
• відсутність таких проявів, як радість, любов, грайливість, спонтанність тощо, труднощі під час встановлення близьких і дружніх контактів з оточенням;
• агресивність — прагнення розв'язувати проблеми за допомогою сили. Виокремлюють не лише фізичну, а й психічну, емоційну та вербальну агресивність;
• порушення пам'яті та концентрації уваги — особливо в разі наявності стресового чинника;
• депресія, якій передують нервове виснаження, апатія і негативне ставлення до життя;
• загальна тривожність, що проявляється на таких рівнях —
• фізіологічному — біль у спині, спазми шлунка, головний біль;
• психічному — постійна занепокоєність, стурбованість, параноїдальні прояви;
• емоційному — страх, невпевненість у собі, комплекс провини;
• напади люті, гніву;
• зловживання лікарськими препаратами, наркотичними речовинами, алкоголем;
• нав'язливі спогади — один із важливих симптомів, що вказує на посттравматичний синдром. У пам'яті людини раптово постають страшні сцени, пов'язані із травмуючою подією. Ці спогади можуть виникати як уві сні, так і під час неспання;
• галюцинаторні переживання — настільки яскраві, що події, які відбуваються в цей момент, здаються менш реальними;
• безсоння, кошмари, у результаті яких виникає регулярне недосипання, що призводить до нервового виснаження. Безсоння може бути зумовлене високим рівнем тривожності, емоційного напруження;
• думки про самогубство;
• почуття провини, що іноді провокує самознищувальну поведінку.

У разі виявлення цих ознак, практичному психологу слід розпочинати індивідуальну відновлювальну роботу з дитиною.

Проведення індивідуальної відновлювальної роботи

Із часу чорнобильської трагедії фахівці психологічної служби не мали гострої потреби в оволодінні знаннями з надання психологічної допомоги клієнтам, які переживають гостру чи хронічну форму психічної травми. Робота з такими клієнтами, і насамперед проходження відповідного навчання, — особисте рішення конкретного фахівця. Тож під час індивідуальної відновлюваної роботи практичний психолог може послуговуватися інструментарієм, розробленим, зокрема американськими психологами. Зміст цієї роботи визначають відповідно до віку дитини. Наприклад, індивідуальна відновлювальна робота практичного психолога з учнями передбачає:

• надання допомоги щодо відновлення безпечного зовнішнього середовища та відчуття безпеки, а також повернення до звичного способу життя;
• обговорення та пояснення травмуючого досвіду в безпечному середовищі;
• пояснення психотравми та відверті відповіді на запитання з урахуванням віку дитини;
• застосування психолого-педагогічних методів під час роботи з дітьми із надмірними емоційними реакціями;
• надання допомоги дітям щодо висловлення своїх відчуттів;
• залучення батьків, опікунів дитини до процесу відновлення.

Під час роботи з дітьми, які переживають кризовий стан, практичний психолог може використовувати різноманітні вправи на подолання посттравматичного стресу (див. Додаток), адаптовуючи їх до конкретної ситуації, проблеми тощо. Окрім профілактичних та індивідуально зорієнтованих заходів, ініційованих практичним психологом, у навчальному закладі слід створити відповідні умови, щоб допомогти дітям пережити кризову ситуацію.

Додаток

Комплекс вправ та ігор на подолання посттравматичного стресу

Вправа «Релаксація»

Мета: надати можливість контролювати тілесні реакції на тривогу/стрес.

Якщо дитина перебуває у стані гострого стресу, найлегше відновити її емоційну рівновагу за допомогою релаксації, що передбачає два види дій: напруження і розслаблення м'язів. Водночас важливо правильно дихати. Вдих — напруження м'язів, видих — розслаблення. Наприклад: повільно напружити пальці ніг, одночасно роблячи глибокий повільний вдих, потім повільно розслабити їх.

Відтак можна доповнити цю вправу візуалізацією: позитивні образи, повільне дихання і розслаблення м'язів.

Гра «Відштовхни мене»

Мета: відпрацювати навички утримування рівноваги.

Двоє гравців стають обличчям один до одного на відстані близько 1 м. Витягнувши руки перед собою — долоні вперед, пальці спрямовані вгору, — гравці торкаються долонь один одного.

Під час гри можна нахилятися вперед або назад, але не можна зрушувати з місця. Якщо хтось із гравців утратить рівновагу, тобто зробить крок вбік чи вперед/назад, то він програє. Якщо доторкнеться до будь-якої іншої частини тіла партнера, окрім долоні, — також програє. Можна відштовхувати долоні партнера з будь-якою силою, відводити свої долоні убік, припиняючи контакт.

Гра полягає в тому, що перемоги досягають не за рахунок поразки партнера, а шляхом утримання власної рівноваги. Перемогти може один із партнерів, обидва або ж ні той, ні той. Оптимального результату гри буде досягнуто, якщо рівновагу втримають обидва партнери.

Гра «Термометр страху»

Мета: навчити дитину спостерігати за власним рівнем тривожності, страху.

Дитині показують картку із зображенням термометра, який має шкалу від 0 до 10. За допомогою шкали дитина має визначити свій рівень страху: 0 — відсутність страху, 10 — сильний страх.

Дитина оповідає про травмуючу подію, а практичний психолог під час розповіді просить її оцінити свій рівень страху в той чи той момент. У такий спосіб фахівець визначає найболючішу проблему в ситуації.

Також гру можна провести в такий спосіб: дитина називає ситуації, які викликають у неї занепокоєння, і оцінює їх за шкалою термометра. Відповідно, практичний психолог визначає найбільш проблемну ситуацію.

Гра «Гаряче крісло»

Мета:

• підвищити здатність дитини спостерігати за собою та своїми думками;
• визначити, що стає перепоною на шляху до відновлення.

Дитина сідає на стілець, озвучує негативну думку про себе чи ситуацію (можна, щоб інші діти висловлювали негативні думки про неї: «Ти — невдаха», «Ти не зможеш...»). У цій ситуації дитина має сказати позитивну думку. Основне — не перетворити негативні думки на позитивні, а трансформувати нереалістичний негатив на реалістичний позитив.

Як зробити спілкування з дитиною доброзичливим

Пам'ятка для батьків

• • Визначте те, що вас дратує в дитині. Поміркуйте, чи не пов'язано це з аналогічними якостями або рисами характеру у вас та ваших близьких. Тому якщо хочете змінити дитину — почніть із себе.
  • Спробуйте порахувати до десяти перш ніж сказати дитині образливі слова. Це дасть змогу витримати паузу та поміркувати над тим, як можна «м'якіше» висловити те, що вам не подобається в її поведінці. Адже зауваження слід робити так, щоб дитина їх справді почула. Інакше вона може «закритися» від образи, чекаючи вдалої нагоди, щоб відповісти вам тим самим. Наприклад, звертання до дитини «Ти, ледарю, сідай робити уроки» можна перефразувати так: «Давай сплануємо твій час: через п'ять хвилин ти сідаєш робити домашнє завдання, а через годину виконаєш його і підеш гуляти».
  • Уникайте висловів на кшталт: «Завжди ти такий, завжди все неправильно робиш», «Ти невиправний!». Це прямі вказівки дитині бути саме такою — вони не залишають їй простору, щоб поліпшити поведінку.
  • Пам'ятайте, що навчати дитину будь-чого найліпше на власному прикладі і щирих, довірливих взаєминах. У такому разі в дитини буде можливість сказати «так» вашому вихованню.
  • Пам'ятайте, що образливі слова, звернені до дитини, залишаються жити в ній: її тілі, свідомості та проявляються у згаслому погляді, невпевненості, мстивості, фізичній напруженості, хворобах, манері поведінки тощо.

Допомагаємо дитині подолати посттравматичний стрес

Рекомендації для педагогів

• • Заохочуйте дитину до виконання щоденних справ. Повернення до звичного режиму життєдіяльності дасть дитині змогу відчути, що вона в безпеці. Вона має розуміти, що навчальний заклад — безпечне місце для неї. Будьте спокійними і виваженими, заспокоюйте дитину уникайте додаткового тиску на неї.
  • Надавайте дитині можливість вибору. Здебільшого травмуючі події призводять до втрати контролю, хаосу, тому можливість вибору або контролювання (за умови, що це можливо) дадуть дитині змогу почуватися в безпеці.
  • Оберіть дорослого, який зможе забезпечити дитині додаткову підтримку. Домовтеся з дитиною, до кого вона може звернутися в разі необхідності.
  • Зберіть максимум інформації щодо систем переадресації для дітей, які потребують спеціалізованої допомоги фахівців. Якщо дитина має серйозні проблеми, що не зникають із плином часу, її потрібно направити до відповідного фахівця.
  • Не слід замовчувати травмуюючу ситуацію. Дитині складно «просто забути про все». Тому варто вислухати її, обговорити почуття та міркування, які виникають у неї з приводу того, що відбувається.
  • Будьте готовими до непростих запитань: «Чому відбулася та чи та подія?» (продемонструйте своє ставлення до ситуації), «Чи все буде добре?» (не давайте неправдивих обіцянок і марних надій, однак розкажіть, що рятувальні організації, волонтери, міністерства та відомства, військові та міліція роблять усе можливе для відновлення миру та порядку).
  • Оголосіть хвилину мовчання. Поясніть дітям, що в такий спосіб ушановують загиблих.
  • Подбайте про те, щоб дитина мала можливість гратися і навчатися разом з однолітками, адже їхня підтримка дуже важлива для неї.
  • Будьте готовими до діалогу з дитиною. Вона має знати, що ви готові її вислухати. Давайте прості та реалістичні відповіді на запитання дитини про травмуючі ситуації.
  • Подбайте про безпечне місце, у якому дитина зможе розповісти про те, що з нею сталося. Відведіть певний час для бесіди, щоб допомогти їй зрозуміти, що обговорювати те, що сталося, — нормально.
  • Підтримуйте дитину у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху. Допоможіть їй обрати оптимальні стратегії для тієї чи тієї ситуації, зверніться до її попереднього досвіду долання стресу.
  • Будьте пильними до явищ навколишнього середовища, що можуть спричиняти певну реакцію в дитини, яка переживає посттравматичний стрес (погіршення погоди, гучні звуки тощо). Передбачайте кризу і надавайте додаткову підтримку в ситуаціях, що можуть бути нагадуванням про травмуючі події. Допомагайте дитині підготуватися до цієї кризи. Попереджайте дітей, якщо збираєтеся, наприклад, увімкнути світло, різко підвищити голос тощо.
  • Чиніть опір намаганням дитини залучити вас до негативного переживання травми. Іноді діти провокують педагогів на повторення образливих ситуацій, адже вони долають стрес шляхом реконструювання травми за допомогою гри або взаємодії з іншими.
  • Звертайте увагу на реакцію однолітків на дитину, яка переживає посттравматичний стрес, та інформацію, якою вони обмінюються. Убережіть дитину від цікавості однокласників та захистіть однокласників від деталей і подробиць травмуючої ситуації, які можуть їх налякати, засмутити тощо.
  • Установіть чіткі межі неадекватної поведінки, розробіть логічні (однак не каральні) наслідки. Пам'ятайте, проблеми з поведінкою можуть бути тимчасовими, пов'язаними із психотравмою, а найбільш деструктивна поведінка може бути спричинена хвилюваннями, що також пов'язані з психотравмою.
  • Бережіть власне емоційне та фізичне здоров'я. Дитині, яка бачить поруч упевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше вдається нормалізувати свій стан.

Підтримуємо дитину, яка переживає посттравматичний стрес

Поради для батьків

• Подбайте, аби дитина перебувала в теплі та безпеці, подалі від шуму та значного скупчення людей.
• Частіше обнімайте та притуляйте дитину до себе.
• Говоріть із дитиною спокійним і ласкавим голосом.
• Приділяйте дитині якомога більше часу та уваги.
• Постійно нагадуйте дитині, що вона в безпеці.
• Поясніть дитині, що вона не винна в тому, що сталося.
• Намагайтеся не розлучати дитину з тими, хто піклується про неї — із братами, сестрами, близькими.
• Дотримуйтеся звичного режиму життєдіяльності дитини.
• Відповідайте на запитання дитини про події, що відбулися, простими словами, без подробиць, що можуть її налякати.
• Дозволяйте дитині бути поруч із вами, якщо їй страшно.
• Будьте терплячими, якщо дитина повертається до поведінки, яка властива дітям молодшого віку.
• Створюйте умови для ігор та відпочинку дитини.
• Допоможіть дитині займатися звичними для неї справами.
• Поясніть дитині, що сталося і що відбувається в цей момент.
• Дозвольте дитині сумувати, не чекайте, що вона виявиться сильною.
• Вислуховуйте думки і страхи дитини без осуду.
• Чітко визначте для дитини правила поведінки.
• Запитайте дитину, що її турбує, чого вона боїться, підтримуйте її, обговоріть, як поводитися, щоб бути в безпеці.
• Заохочуйте прагнення дитини бути корисною оточенню, надавайте їй таку можливість.
• Намагайтеся убезпечити дитину від трагічних сцен або розповідей очевидців, від розпитування сторонніми про травмуючі події тощо.

Притча як прийом психологічного консультування

// Практичний психолог: школа № 10.2014

Тетяна ГУРЛЄВА, науковий співробітник лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Київ

Під час психологічного консультування наративізація, тобто розказування життєвих подій, має для клієнта важливе значення. Людина, яка розповідає історію, висловлює сприймання та розуміння свого життя тут і зараз. Однак іноді практичному психологу потрібно самому розповісти клієнту певну історію, щоб стимулювати його до прийняття усвідомлених, зважених рішень. У такому разі у пригоді стане консультування із використанням притчі

Ключові слова: подолання стереотипів; метафорична суть притчі; робота з притчею під час консультування; усвідомлення клієнтом смислу життя

Особливість притчі полягає в тому, що істина в ній ніколи не лежить на поверхні, а відкривається кожній людині та відповідає рівню індивідуального розвитку її особистості. Сенс притчі людина розуміє не лише розумом, а й почуттями, усім своїм єством. Адже цей невеликий за обсягом алегоричний, а також символічний і метафоричний твір пропонує замислитися над смислом життя.

Якщо стильові особливості притчі привертають увагу слухача до її морально-етичного змісту, то образна система спонукає замислитися над смислом особистісного існування, духовними цінностями та вічними істинами, такими як любов, добро, справедливість, вірність тощо.

Головна ідея притчі може бути чітко сформульована або завуальована, тобто слухач має осягнути її з підтексту. Інколи у творі є лише натяк на головну ідею, яку слухач має визначити самостійно.

У притчі «Про ведмедя» йдеться про подолання людиною стереотипів, про розширення її уявлень про свої можливості. Ведмедя певний час тримали в невеликій клітці, де він міг пересуватися лише на три кроки вперед і на три — назад. Коли його випустили у великий вольєр, ведмідь продовжував ходити тим самим маршрутом.

Тож притча спонукає до перегляду і переоцінювання своїх переконань, роздумів про вихід за межі певних уявлень, звільнення свідомості людей від світоглядних «шор» тощо.

Метафорична форма спілкування практичного психолога з клієнтом особливо актуальна в умовах зростання кількості стресогенних чинників у сучасному суспільстві. На думку українського психолога Надії Калини, такий вид роботи проводять із метою розширення свідомості клієнта, тобто підвищення її активності завдяки більш широкому, різносторонньому баченню проблемної ситуації.

Під час інтерпретації притчі в межах консультації практичний психолог за допомогою кількох спрямовуючих запитань може досягнути психотерапевтичної мети: розширити розуміння клієнтом його проблеми і можливостей щодо її подолання. Оскільки притча апелює до активної позиції людини як творця свого життя, то вона містить у собі активізуючий потенціал внутрішніх ресурсів особистості. Окрім того, практичний психолог має добирати притчу індивідуально, відповідно до певного випадку чи проблемної ситуації клієнта, ураховуючи його психологічні особливості, рівень включення у психотерапевтичний процес, а також соціокультурну ситуацію, у якій він перебуває. Одну й ту саму притчу або певний метафоричний твір різні клієнти можуть сприймати по-різному, залежно від своєї проблеми: те, що може «зачепити» у притчі одну людину, залишить байдужою іншу. Приклади використання практичним психологом притчі в межах психологічного консультування подано в Додатку.

Інтерпретування притчі не розв'язує проблемну ситуацію остаточно, однак стимулює істотні зміни у свідомості підлітка, активізує його суб'єктні резерви, змінюючи вектор внутрішніх і зовнішніх сил; спрямовує на конструктивне подолання життєвої кризи. Окрім того, робота над притчею сприяє пізнанню (і впізнаванню) підлітком своїх життєвих цінностей і відкриттю вищих смислів, відповідно до яких стає можливим одухотворення ним свого життя і взаємин із людьми.

Додаток

Приклади роботи із притчею під час психологічного консультування

Ситуація 1

Ірина* — 16-річна дівчина, яка втратила віру в себе, свої сили через розрив значущих стосунків із коханим хлопцем. Унаслідок цього в неї зникло бажання вчитися, знизився рівень навчальних досягнень, а також з'явилося відчуття невпевненості в собі, самотності. Ірина звернулася по допомогу до практичного психолога, щоб повернути відчуття внутрішньої сили, знайти вихід із цієї ситуації. Практичний психолог розповіла Ірині «Притчу про дві насінини».

* Імена клієнтів у наведених прикладах змінено. — Прим. ред.

Притча про дві насінини

Занесло невідомо яким вітром насінину фіалки в тріщину на асфальті. Пилом присипало і камінчиками дрібними. Довго пролежала там насінина в забутті, не усвідомлюючи, що діється навколо, — ніби спала міцним сном. Поруч із нею спала інша насінинка, яка теж чекала на пробудження. І от навесні повіяло теплом, обидві насінини опритомніли і, роззирнувшись, побачили, що вони під шаром пилу і каменів неодинокі. Тож вони почали спілкуватися.

Одна насінинка була захоплено-піднесеною й активно цікавилася, що ж там, над нею за шаром пилу і каменів. Вона хотіла вірити, що вгорі є щось таке, що змінить її саму і покаже всю красу навколишнього світу. Вона пам'ятала невиразне відчуття свіжості та величезного простору, заповненого світлом. І насінинка вірила — якщо щосили тягнутися вгору, то рано чи пізно можна побачити джерело цього світла і все те, що воно освітлює.

Друга насінина була налаштована скептично: неясні спогади про навколишній світ вона сприймала як фантазію або сон. Тягнутися вгору і пробиватися крізь каміння їй не хотілося, і тому вона непорушно лежала, щулилася і періодично скаржилася на темряву і незручності.

• Давай разом тягнутися до Сонця! — пропонувала перша насінинка другій. — Там, угорі, мабуть, ясно, тепло і добре!
• Але ж асфальт!.. Пісок!.. Камені!.. Стільки перешкод! — відповідала її подруга. — І жодної гарантії, що там буде твоє ось це Сонце. Ось, уяви: проб'ємося ми через весь цей жах і нічого не виявимо! Прикро як буде! Ні, ліпше тут залишатися. Тут надійно і стабільно — темно, прохолодно і, до речі, доволі непогано.
• А якщо все-таки виявимо Сонце?! — не здавалася перша насінинка. — Ти лише уяви, якщо ми попрацюємо недаремно! Яка винагорода нам за це буде!
• Роби як знаєш: рости собі, пробивайся, страждай, а я й тут якось проживу. Нічого зі мною не станеться без цього твого Сонця — відповіла їй друга насінина.

Зітхнула сумно перша насінинка і почала рости вгору, пробиватися крізь камені, пісок і асфальт, їй було складно, здавалося, що її зусилля марні та безглузді. Інколи вона навіть хотіла повернутися до своєї скептичної подруги, щоб розділити з нею непевну стабільність. Однак у найважчі моменти раптом нізвідки з'являлися сили, і насінинка, збадьорившись, продовжувала тягнутися до невидимого світила. Тягнулася вона, тягнулася, і, нарешті, одного погожого дня, проросла, здолавши всі перешкоди. Побачила насінинка Сонце, світло і блакитне небо, поринула в аромат весняного повітря. І раптом усвідомила, що вона більше не насінина, а прекрасна фіалка із зеленими листочками і ніжними пелюстками квітів. Пошкодувала фіалка про те, що не може розповісти про своє відкриття скептичній насінині, яка зосталася під асфальтом, але ж нічого не вдієш — квітка не може прорости назад у землю. Тож фіалці залишилася лише надія на те, що друга насінинка теж захоче побачити Сонце до того, як зачахне в темряві та самотності.

Аналіз:

Практичний психолог (П): Як ти розумієш цю притчу? Що насамперед тобі спадає на думку?

Клієнт (К) (усміхаючись): Мій хлопець називав мене Фіалкою, казав, що це дуже гарна і ніжна квітка.

П: Певно, тобі сумно згадувати про це?

К: Ні, вже ні. Мені він уже нецікавий. Просто пригадала. Я й почувалася раніше фіалкою, квіточкою, а зараз наче повернулася туди, назад у землю. І не хочу виходити. Та й у притчі сказано, що це вже неможливо.

П: Що саме ти вважаєш неможливим?

К (засмучено схиливши голову й опустивши погляд додолу): Я вже ніколи не буду такою як раніше...

П: Що саме ти маєш на увазі?

К: Мені якось все було легко: і вчитися, і друзі були, хороші взаємини з однокласниками, учителі мене поважали.

П: Як ти гадаєш, що вплинуло на те, що ти саме так зараз почуваєшся, що взаємини з людьми складаються не так, як раніше?

К: Розчарування. Мій хлопець зрадив мене. Мені це дуже боліло. Я не могла вчитися, посварилася з подругами, які знають його і нагадували мені про «нас».

П: І зараз ти почуваєшся самотньою?

К (гірко всміхаючись): Так. Можливо, навіть як та насінинка: у темряві та на самоті. Хлопець мені зараз нецікавий, але все змінилося в гірший бік... Я розгубилася, руки опускаються...

П: Ти розповіла, що була квіточкою, гарною і щасливою!

К: Так, була Фіалкою, а стала землею...

П: Можливо, зернятком, яке лежить у землі?

К: Але зовсім маленьким, зіщуленим, непомітним, нікому непотрібним...

П: А собі самій?

К: Можливо, лише собі. Та ще батькам і брату — вони хороші, підтримують мене.

П: А вони хотіли б, аби ти зміцніла, вийшла з цієї кризи, бачити тебе тією, якою ти була не так давно?

К: Гадаю, що так. Однак я перед ними стараюся не засмучуватися.

П: Можна сказати, що ти все-таки збираєш сили для того, щоб вистояти і здолати свій стан і труднощі?

К: Справді, так, бо інакше я до вас не прийшла б. Я хочу розібратися в собі і порадитися, як діяти далі.

П: Мені здається, ти на правильному шляху — ти прагнеш обміркувати, проаналізувати, зробити висновки щодо того, що з тобою сталося. Чи можна сказати, що цими двома насінинами, про які йдеться у притчі, є ти сама?

К: Схоже на те. Одне Я — минуле, друге Я — те, що є зараз...

П: ...можливо, із тією різницею, що раніше ти не замислювалася над проблемами зростання, усе здавалося природним і комфортним?

К (замислившись): Так. Виходить, зараз я маю, як та насінинка, напружуватися і старатися, бо... (пауза, намагається сформулювати думку.)

П: ...зустрілася із перешкодами і труднощами?

К (ствердно кивнувши головою): Так. Знаєте, я пригадала історію про жабку, яка впала у глечик із молоком і, збивши з нього масло, вилізла, не втопилася...

П: Щось подібне... Як ти думаєш, що треба змінювати, щоб у тебе з'явилася опора, яка тобі допомогла б? Пригадай насінинку, яка тягнулася вгору.

К: Мабуть, насамперед треба цього захотіти.

П: Чого «цього»?

К (упевнено): Повірити в себе. Стати врівноваженою.

П: А якщо не вдасться?

К: Якщо дуже захотіти — сили знайдуться. Насінина змогла ж, а я тим паче зможу, адже в мене більше можливостей.

П: ...бо є друзі?

К: Так, і друзі, і батьки. Виходить, що я не одна. Насінинка була одна — і змогла, а мене оточують добрі люди... До речі, моя подруга теж розійшлася з хлопцем, але мені якось було не до неї... Хоча вона й телефонувала...

П (запитально): І що?

К: От зустрінуся з нею, поговоримо. їй, мабуть, нелегко...

П: А як із навчанням?

К: Мені треба добре вчитися, бо я не здобуду освіти і не стану тим, ким хочу.

П: А ким ти мрієш стати?

К: Модельєром, хочу створювати красу.

П: Навіщо, на твою думку, потрібна краса, що вона дає?

К: Краса породжує красу. Люди стають красивішими, а значить — добрішими.

П: Для чого ж ставати добрішими?

К: Щоб світ ставав гарним, світлим.

П: Тож, Ірино, варто тягнутися до Світла?

К (відкрито усміхається): Як та квіточка? Або насінинка фіалки? Я зрозуміла. Я вже була квіточкою, то ж скептичною насіниною не стану, тобто повертатися в той стан, тим паче в темряву, не хочу.

П: Пелюстками до Сонця?!

К: Так, звісно.

У розглянутій ситуації інтерпретування притчі дало змогу 16-річній дівчині віднайти власні можливості, аби відчути себе суб'єктом власного життя, відродити і гармонізувати взаємини з рідними і друзями. Така розмова може повернути бажання вчитися, віру підлітка в себе, у самовдосконалення та успішну самореалізацію, у красу життя і людських взаємин. Також використання притчі дало змогу дівчині знайти вихід із ситуації розгубленості: звернутися до світлої перспективи, до пошуку сутнісних і буттєвих смислів.

Ситуація 2

Олеся — 15-річна дівчина, настільки стурбована подіями в країні, що в неї болить душа за українських бійців, які гинуть, воюючи з агресором. Практичному психологу, до якого Олесю привела мати, дівчина зізналася: «От якби я була не дівчинкою, а хлопцем! Я б записалася в добровольці і захищала б свою землю в зоні АТО, принесла б якусь користь. А то сиджу лише і плачу...». Із розмови з матір'ю Олесі стало відомо, що під час Революції Гідності вона разом із дочкою певний час допомагала майданівцям їжею та речами.

Для конструктивного переживання актуальних подій і побудови власної поведінки дівчині корисно було переосмислити набутий досвід і відкрити нові особистісні резерви. Практичний психолог запропонувала Олесі послухати «Притчу «Почніть діяти!».

Притча «Почніть діяти!»

Однієї ночі в провінції, де знаходився монастир, пройшов сильний снігопад. Уранці учні ледве дісталися до зали для медитацій через сніг, що сягав їм до пояса. Коли всі зібралися, учитель почав розмову так:.

—        Скажіть мені, що потрібно робити в цій ситуації, коли наш монастир засипало снігом?

Один з учнів сказав:

—        Слід молитися про відлигу. Другий сказав:

—        Потрібно сидіти в своїй келії, а сніг хай іде, як ішов.

Третій сказав:

—        Тому, хто пізнав істину, має бути все одно — чи є сніг чи немає снігу.

Тоді вчитель промовив:

—        А тепер послухайте мене.

Учні приготувалися слухати глибоку мудрість. Учитель обвів їх поглядом, зітхнув і сказав:

—        Лопати в руки — і вперед!

Аналіз:

Практичний психолог (П): Олесю, як ти розумієш цю притчу? її основну думку?

Клієнт (замислено) (К): Мабуть, треба менше роздумувати, а щось робити.

П: Чому в ситуації, що описана у притчі, слід діяти, а не думати?

К: Тому що від думання сніг не розтане.

П: Як ти гадаєш, чи були слушними думки учнів?

К: Як сказати... Молитися треба, бо віра помагає. А от сидіти, поки сніг пройде, — це вже якось... Більше схоже на лінь.

П: А те, що сказав третій учень, — той, хто пізнав істину, не має опікуватися тим, йде сніг чи ні? Чи має він рацію?

К: Може для мудреця, який зовсім відмовився від земного, якому взагалі нічого не треба — я чула про таких, — і який не збирається виходити надвір, це й правильно. Однак якщо треба виходити з монастиря, жити, то слід потурбуватися про те, щоб дороги були розчищені від снігу.

П: Ти вважаєш, що порада вчителя слушна?

К: Так, звісно. Коли всі візьмуться і розчистять двір від снігу, то всім буде добре...

П: Що саме добре?

К: Ходити...

П: Чим це ще може бути добре?

К: Люди якось порухаються, побудуть на свіжому повітрі.

П: А чому добре працювати на свіжому повітрі?

К: Це позитивно впливає на здоров'я, людина стає бадьорою, веселою, з'являється апетит.

П: А в цілому, якщо людина щось робить, якусь важливу справу — допомагає комусь, — їй стає від того легше?

К: Так, стає. Якщо я зроблю уроки, то можу відпочивати, почуватимуся спокійно. Коли мамі щось допоможу і побачу, що вона задоволена.

П: А як ти допомагаєш мамі, що робиш?

К [сором'язливо]: Зазвичай, чесно кажучи, не дуже часто. Але мию посуд, підмітаю, можу приготувати їжу...

П: А зможеш винести на вулицю і витріпати великий килим чи відсунути шафу, наприклад?

К (здивовано): Ой! Та це ж чоловіча робота! Для чоловіка, наприклад, мого тата, бо він сильний, дужий. У нього є сила! Може, коли я виросту, то подужаю, але зараз...

П: Олесю! Чи можна сказати, що кожний має робити те, що може, на своєму місці?

К: Авжеж!

П: Жінка гарно робить те, що в неї добре виходить, а чоловік — свою справу, так?

К (ствердно киває головою): Угу.

П: І будь-яка людина може знайти чим зайнятися, якщо цього забажає, — робити те, що вона вміє, що в неї найліпше виходить?

К: Так.

П: І необов'язково бути чоловіком, щоб твоя праця комусь знадобилася?

К: Звісно, жінка вміє дуже багато: і їсти готувати, і шити, і виховувати дітей, і робити дуже тонку роботу...

П: Яку саме?

К: Вишивати, виготовляти ювелірні вироби, створювати красу навколо.

П: І це комусь потрібно?

К: Так, це піднімає настрій. Наприклад, коли моя мама занедужала, я помила підлогу, поставила квіти у вазу, а ще приготувала їй чай — і вона наче здоровішою стала! (Посміхаючись.)

П: Давай згадаємо про те, із чим ти звернулася до мене. Ти й досі хотіла б бути чоловіком, аби допомагати нашим бійцям? Як ти могла б їм допомогти як дівчина?

К (в очах просвітлення, наче відкрилося інше бачення): Якби я була хлопцем, воювала б... Але я з мамою на Майдані готувала бутерброди, роздавала чоловікам чай, малювала плакати...

П: І це було потрібно? Ви з мамою не були зайві?

К: Ні, звісно! Іноді від втоми в нас руки опускалися, але я пам'ятаю, із якою вдячністю приймали нашу щиру допомогу. І щоразу підходили, просили бутерброд чи якийсь напій. Чоловіки чекали на нас, веселішали, усміхалися.

П: А чим би ти могла зараз допомогти бійцям  на сході нашої країни?

К: Теж можна якось підтримати їх. Люди волонтерами працюють, концерти влаштовують, щось пересилають. Тож можна купити потрібні речі й передати. Можна щось зробити своїми руками, наприклад, сплести жовто-блакитні обереги... 0! Ще я чула, що можна робити грошові перекази на мобільні телефони, аби хлопці мали змогу будь-якої миті зателефонувати матерям, дружинам чи своїм командирам.

П: Згодна, що це — добрі справи. Однак заради чого їх варто робити?

К: Заради того, щоб нашим воїнам було не так складно, щоб вони повернулися живими, неушкодженими; заради нашої перемоги. Щоб наша країна була вільна.

П: І ці справи можуть робити лише хлопці, чи  дівчата також?

К: Немає різниці! Усі, звісно! І я — теж!

П: А як же бути із тим станом, про який ти казала «лише сиджу і плачу»?

К: Виходить, немає коли...

П: Треба діяти?

К: Так, як лише можеш. Це ліпше, ніж просто чогось чекати.

П: Як, наприклад, танення снігу?

К (сміється): Так!

У розглянутій ситуації розмірковування над притчею дало змогу 15-річній дівчині відкрити власні резерви для розв'язання критичної ситуації, що викликала тривожність і занепокоєння, відчуття нікчемності і безпорадності. Така розмова може повернути і зміцнити віру дівчини в себе, в успішну самореалізацію, у світлу перспективу для себе і рідної  країни, викликати щире бажання активно і творчо  діяти.

Ситуація 3

Юрій — 16-річний юнак, який зневірився і песимістично ставиться до ситуації в Україні: «Нічого хорошого не бачу в тому, що відбувається. Повний безлад! Я не вірю ні людям, окрім деяких друзів, ні в майбутнє. Чи варто взагалі вступати до вишу? От, наприклад, біженці — що на них чекає? А що, коли скоро й у нас таке буде?». Практичний психолог запропонувала Юрію послухати «Притчу про позитивне мислення».

Притча про позитивне мислення

Якось мудрий китайський учитель сказав своєму учневі:

—        Будь ласка, пильно оглянь цю кімнату і спробуй запам'ятати в ній все коричневе.

Юнак роззирнувся: у кімнаті було багато коричневих речей — дерев'яні рами картин, диван, карнизи, парти, палітурки книг і ще безліч дрібниць.

—        А тепер заплющ очі та перерахуй усі предмети... блакитного кольору, — попросив учитель.

Юнак розгубився:

Але ж я нічого не побачив!

На що вчитель відповів йому:

—        Розплющ очі. Поглянь лишень, скільки тут блакитних речей!

І це була правда: блакитна ваза, блакитні рами фотографій, блакитний килим, блакитна сорочка мудрого вчителя... Тоді він сказав:

—        Поглянь на всі ці «втрачені» предмети! Учень зауважив:

—        Але ж це хитрощі! Я ж за вашою вказівкою шукав коричневі, а не блакитні речі!

Учитель тихо зітхнув, а потім, усміхнувшись, промовив:

—        Саме це я й хотів тобі показати. Ти шукав і знаходив лише коричневий колір. Так само відбувається й у житті — ти шукаєш і знаходиш лише погане, а проминаєш хороше.

Аналіз:

Практичний психолог (ТІ): Як ти зрозумів цю притчу?

Клієнт (К): Мабуть, треба бачити не лише те, на що тобі вказують...

П: А що ще?

К: Те, що є навколо.

П: Ти маєш на увазі у природі, навколишньому світі?

К: Так. Як у притчі — у кімнаті, у людях. Якщо б мені сказали запам'ятати лише сині предмети, то я також старався б запам'ятати лише сині.

П: Чому?

К: Бо таким було завдання.

П: Так, але, погодься — навколишній світ набагато різноманітніший і колоритніший, ніж те, що нам пропонують бачити або чути.

К (пауза, пригадує]: Певно, так. Я, звісно, міг би пригадати і щось інше, якщо постаратися. Адже в око впадає багато чого, варто лише пригадати...

П: ...і зафіксувати, якось пов'язати із тим, на що спершу треба було звернути увагу. Як би ці речі міг пов'язати учень із притчі? Як ти вважаєш?

К: Наприклад, на коричневому столі стояла блакитна ваза, а в ній — різнокольорові квіти.

П: Згодна з тобою. Тобто зв'язати в межах певного контексту. А як можна застосувати цю притчу в житті?

К: Треба бачити все навкруги, виокремлювати щось головне, а не лише те, на що тебе наштовхують.

П: Наприклад?

К: У нас у класі є дівчина, із якої всі сміються. Однак мені здається, що вона розумна і не пихата.

П: Тобто не варто довіряти інформації, що надходить із певних джерел?

К: Будь-яку інформацію слід перевіряти. Ось, наприклад, ЗМІ повідомляють, що не все так, як насправді відбувається: то наші перемагають, то знову дуже великі втрати і ворог наступає.

П: А щось хороше ти чув чи бачив протягом цього часу? Може натрапляв на інформацію, яка тебе потішила б?

К: Так, про те, що нашим військовим допомагають: збирають кошти, зброю, переправляють у зону АТО. Друзі розповідали, що їхні батьки купували ліки і передавали в лікарні для поранених.

П: А які настрої переважають серед твоїх однолітків, молодих дівчат і хлопців, щодо останніх подій?

К: Різні.

П: Із усього, що ти бачив і чув, що ти вважаєш яскравим, незвичним, натхненним...

К (жваво): ...що в мене викликає гордість?

П: Так, наведи приклад.

К: Те, що мости розфарбовують у кольори національного стягу. У цілому є патріотичне піднесення.

П: Чи є воно серед твоїх друзів?

К: Так. Мої знайомі мають різні погляди, але більшість із них вірять, що все буде добре. Хоча дуже складно.

П: Ти можеш пов'язати патріотичне піднесення з певною дією, справою?

К: Розфарбовують мости, стіни в кольори нашого прапору. Люди щось роблять, щоб інші бачили, що ми переможемо, щоб підтримувати національний дух.

П: Отже, не всі вважають, що все безнадійно, що нічого доброго нас не чекає?

К (усміхаючись): Ні! Можливо, лише я один такий песиміст...

П: Але ти вже назвав мені кілька речей, яким можна радіти і які варто підтримувати! І гордість, і взаємодопомога...

К: Це якщо добре подумати. Адже я відповідав на ваші запитання.

П: А якщо ставити такі самі запитання самому собі? Це можливо, як ти вважаєш?

К: Можна, напевно, але якось губишся, не доходить до цього...

П: ...і сприймаєш ситуацію однобоко?

К: Певно, так. Більше про погане думаєш. Або зовсім ні про що.

П: А якщо скористатися притчею, порадою китайського вчителя, що ти можеш сказати? Чи все так погано?

К: Не дуже й добре. Однак якщо поміркувати, то, певно, щось відбувається позитивне. У нашій країні намагаються все владнати, тому, звісно, хочеться сподіватися на краще.

П: А як ти вважаєш, твоє майбутнє залежить від того, як ти сприймаєш те, що відбувається? Що залежить від тебе самого?

К: Мабуть, те, як я ставлюся до всього...

П: ...і до самого себе?

К: Швидше те, що я можу зробити сам.

П: А яку користь від себе ти бачиш у цій ситуації?

К: Воювати?! Мене не візьмуть в армію. Тоді робитиму те, що можу.

П: Що саме?

К: Допомагатиму сім'ї, готуватиму себе до чогось...

П: Можливо, будеш вчитися?

К: Так, і вчитимусь. Вступлю до вишу.

П: А ким ти хотів би бути в майбутньому?

К: Іще остаточно не вирішив. Хотів на комп'ютері працювати, стати програмістом.

П: А як на твою думку, програміст може допомогти під час розбудови країни?

К: Створювати складну техніку, зброю, розробляти певні стратегії. Так?

П: Можливо. Отже, навчання все-таки має сенс?

К (випростовуючись, почуваючись більш упевнено): Виходить — так.

П: Якщо в нашій країні буде багато освічених людей, це допоможе під час її становлення, забезпечить її процвітання?

К: Так, потрібно, щоб усі робили щось корисне.

П: Скажи, будь ласка, якби до тебе прийшов засмучений друг і сказав, що все погано, і годі чекати на поліпшення, щоб ти йому порадив?

К [усміхаючись]: Як гуру чи мудрий учитель?

П: Приміром.

К: Порадив би йому сподіватися на краще. Шукати те, що може підтримувати...

П: ...і самого себе, і тих, хто поруч?

К: Так. Іще прагнути бачити не лише те, що впадає в око...

П: ...і не лише те, про що говорять інші, на що звертають увагу всі?

К: Так. Мати свою думку.

П: Хоча водночас продовжувати довіряти людям?

К (наполягаючи на власній думці): Кажуть «Довіряй, але перевіряй»!

П: Дякую за розмову, Юро! Сподіваюся, вона не була обтяжливою?

К (доброзичливо, замислено і з гумором): Зовсім ні. Я навіть відчув себе сильнішим і трохи мудрішим!

У розглянутій ситуації притча про позитивне мислення налаштувала 16-річного хлопця на конструктивне розв'язання проблеми, відкрила нове бачення подій та перспектив їх розвитку. Коротка притча дала змогу розширити уявлення Юрія про навколишній світ, його оточення, про себе як активного діяча, творця власного життя, яке можна змінити на краще. Хлопець зрозумів, що важливо вірити в себе і діяти в межах власних можливостей (навіть за несприятливих обставин) як зараз, так і в майбутньому, допомагаючи іншим та отримуючи їхню дружню підтримку.

ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

Коротка інструкція

// Соціальний педагог № 3 (99), березень 2015

Коли десь далеко чи поряд відбуваються трагічні події, ми намагаємося допомогти людям, які потрапили в біду.

Пропонуємо коротку інструкцію з першої психологічної допомоги, основна суть якої— надання загальнолюдської підтримки і практичної допомоги людям, які постраждали через тяжкі кризові події. Ця інструкція для тих, хто щиро хоче допомогти людям, які пережили чи переживають такі трагічні події. Незважаючи на свою назву, перша психологічна допомога містить, окрім власне психологічної, також і соціальну підтримку.

Припустимо, що ви добровільно вирішили надавати допомогу в зоні масштабного стихійного лиха або ж опинилися на місці пригоди, де є потерпілі. А може, ви учитель чи фахівець іншої професії і говорите з місцевим жителем, на очах якого раптово загинув хтось із близьких. Ця інструкція допоможе вам дізнатися, що саме говорити і робити, щоб допомогти людям у стані психічного дистресу.

Що таке перша психологічна допомога?

Перша психологічна допомога (далі — ППД) — це сукупність заходів загальнолюдської підтримки і практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і нужду.

Відповідальне надання першої психологічної допомоги базується на чотирьох принципах.

1. Захищати безпеку, гідність і права людини.
2. Пристосовувати свої дії до культурних традицій людей.
3. 
   Бути обізнаним про інші заходи реагування на надзвичайну ситуацію.
4. Берегти себе.

Підготовка

• Дізнайтеся, що сталося.
• Дізнайтеся, яка допомога і підтримка є на місці.
• Дізнайтеся про можливі загрози безпеки.

Етика

Пропонуються такі етичні правила: «треба» і «не можна». їх дотримання допоможе запобігти спричиненню людям подальшої шкоди, забезпечить їм максимальну допомогу і дії. Надавайте допомогу способами, найбільш зручними для людей, яким ви допомагаєте. Подумайте, що можуть означати ці етичні норми в контексті вашої культури (див. пам'ятку).

Деякі постраждалі можуть потребувати набагато більшого, ніж ППД. Ви повинні знати межі своїх можливостей і залучати до допомоги інших, якщо потрібна медична чи інша допомога для порятунку постраждалого.

Особи, які потребують невідкладної серйозної допомоги:

• із важкими травмами, що загрожують життю, ті, хто потребує екстреної медичної допомоги;
• у пригніченому психічному стані, що не дає змоги їм самостійно подбати про себе чи про своїх дітей;
• ті, хто може завдати шкоду собі;
• ті, хто може завдати шкоду іншим.

Щоб надавати ППД, не обов'язково мати кваліфікацію психолога чи фахівця із соціальних питань. Якщо ж ви хочете допомагати людям у кризових ситуаціях, ми рекомендуємо вам працювати через організації або громадські групи.

УВАГА!

Діючи самостійно, ви можете наражати себе на ризик, ваші дії можуть негативно вплинути на координацію заходів, і ви навряд чи зможете спрямувати постраждалих туди, де їм будуть надані необхідні ресурси й допомога.

Приклад бесіди з дитиною, яку не супроводжують дорослі

Поряд із групою біженців ви помічаєте хлопчика приблизно 10-ти років, який стоїть сам і виглядає дуже наляканим.

Ви (опускаючись на одне коліно, щоб бути на рівні очей дитини). Привіт, мене звати ___________. Я із _____________, і я тут, щоб тобі допомогти. Як тебе звати?

Дитина (опустивши очі, тихо). Адам.

Ви. Привіт, Адаме. Ти, напевне, дуже довго їхав. Пити хочеш? (Створіть елементарні комфортні умови: запропонуйте дитині перекусити, попити, дайте ковдру тощо.) Де твої мама і тато?

Дитина. Не знаю. (Починає плакати,)

Ви. Я бачу, що тобі страшно, Адаме. Я спробую допомогти тобі і відведу до людей, які допоможуть знайти твоїх рідних. Можеш сказати своє прізвище і звідки ти?

Дитина. Так, я Адам Дюваль. Я із селища.

Ви. Добре, Адаме. Коли ти востаннє бачив кого-небудь із своїх рідних?

Дитина. Старша сестра була там, коли за нами приїхала машина. Але тепер я не можу її знайти.

Ви. Скільки років сестрі? Як її звати?

Дитина. Роза. їй 15 років.

Ви. Я спробую Допомогти тобі знайти сестру. А де ваші батьки?

Дитина. Ми всі втекли із села, коли почали стріляти. Ми із сестрою загубилися. (Плаче.)

Ви. Мені дуже шкода, маленький. Напевно, тобі було страшно, але зараз ти в безпеці.

Дитина. Я боюся!

Ви (з теплотою, природним голосом). Я розумію тебе, ми тобі допоможемо.

Дитина. Що мені робити?

Ви. Я побуду з тобою, ми спробуємо знайти твою сестру. Добре?

Дитина. Так, дякую.

Ви. Тебе ще щось тривожить? Що-небудь ще треба?

Дитина. Ні.

Ви. Адаме, нам треба поговорити з тими людьми — вони допоможуть тобі знайти сестру та інших рідних. Я піду з тобою, щоб з ними поговорити. (Важливо допомогти дитині зареєструватися в авторитетній організації із розшуку сім’ї  чи із захисту дітей, якщо такі є.)

Зверніть увагу на такі свої дії у наведеній вище розмові:

• ви побачили в натовпі біженців  дитину без супроводу дорослих;
• опустились на одне коліно, щоб бути на рівні очей дитини;
• розмовляли з дитиною спокійно й лагідно;
• отримали інформацію про сім'ю дитини, про те, як звати її сестру;
• залишалися з дитиною, поки не знайшли надійну організацію з розшуку зниклих членів сім'ї, яка зможе влаштувати дитину в безпечні умови до тих пір, поки її сім'я не буде знайдена.

ПРИЙОМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ САМОДОПОМОГИ. 

навчальний тренінг